Відомий український дисидент Леонід Плющ підтримав Міжнародну конференцію радянських правозахисників

16 Травня 2012

ніціативу голови Меджлісу кримськотатарського народу Мустафи Джемілєва про проведення Міжнародної конференції радянських правозахисників підтримав і направив з Франції на адресу учасників траурних заходів в Криму відомий український дисидент Леонід Плющ, а також інші правозахисники, які з незалежних від них обставин не можуть сьогодні бути поруч з нами.

Нижче докладаємо текст листа Леоніда Плюща:

Учасникам траурних мітингів 17-18 травня 2012р в Криму

Дорогі друзі!

Я глибоко зворушений запрошенням Меджлісу і його Голови Мустафи Джемілєва прийняти участь в траурних акціях 17-18 травня, присвячених пам’яті геноциду кримськотатарського народу.

Депортація народів ставить комуністичний радянський режим в один ряд з нацистським. Й невипадково приводом для цього злочину стало звинувачення цілого народу в колаборації з нацистами. Кримські татари каралися Сталіним за один з головних злочинів Сталіна – договори з Гітлером, які саме й розв’язали руки агресору, розв’язали 2 світову війну. Внаслідок цього абсурдне звинувачення народу в зраді Батьківщині привело до позбавлення цього народу своєї дійсної Батьківщини.

Нині, коли кримські татари частково повернулися на свою землю й відновлюють свою автономію в рамках формально демократичної й незалежної України, я хочу нагадати ще один злочин радянського режиму, глибинно пов’язаний з війною й депортаціями. Це Голодомор 32-33 років, геноцид українського селянства. Він не лише забрав мільйони жертв. Він сприяв приходу Гітлера до влади й розв’язав йому руки для усіх подальших його злочинів. Як і для подальших злочинів комуністів. Депортації народів були логічним завершенням Голодомору, яке розкрило етнічну сутність соціальних репресій і класової боротьби…

Ми повинні добиватися, щоб всі форми геноциду були засуджені на світовому рівні, бо замовчування кожного з них робить безкарними інші…

Ось чому ще в 1968 році генерал Григоренко на вечорі, присвяченому Олексію Костєріну, висунув перед кримськими татарами тезу про те, що вони можуть спиратися на міжнародні закони про геноцид й звертатися зі своїми вимогами в Міжнародні організації.

Ще в ті часи розпочалася співпраця наших народів, нехай лише на особистому рівні. Ось чому Айше Сєйтмуратова увійшла в Закордонне Представництво Української Гельсінської Групи.

З вдячністю згадую приїзди представників кримських татар до нас у Київ, зокрема Зампіру Асанову. В ті давні часи кримськотатарський рух був взірцем для усіх нас своєю масовістю, всенародністю, дисципліною, витримкою й мудрістю… Таким взірцем кримські татари залишаються й досі, попри всі численні провокації російських і українських шовіністів, агентурну працю ФСБ та закордонних екстремістів. Не вдалися усі спроби розколоти кримських татар ні в період Брежнєвщини, ні при Горбачові, як і сьогоднішні, коли до російського шовінізму комуністів і “казачков” приєднуються українські провокатори, які під приводом боротьби з татарським екстремізмом й спираючися на перебраний у фсбівських казаков міф про ритуальні вбивства пропонують відмінити Кримську автономію.

Парадокс в тому, що існуюча сьогодні Кримська автономія дійсно хвора. В свій час вона була створена завдяки боротьбі кримськотатарського народу за свою державність, створена виходячи з національних потреб корінного народу Криму. Та у відновленій автономії ігноровані приорітетні права корінної нації й інших автохтонних націй, депортованих з Криму. Тому вимога национально-територіальної автономії є логічним висновком вимоги признання депортації геноцидом.

Шовіністична Московська пропаганда погрожує Кримом, як українською Чечнею. Й звинувачує в цьому кримських татар і українських націоналістів. Однак фактом є те, що саме кримські татари є стабілізуючим началом Криму. Таке саме начало являють українські традиції Григоренка, “Руху” часів перебудови, співпраця кримсько-татарських і українських депутатів-дисидентів у Верховній Раді. Хочу нагадати й про участь кримських татар в загонах УПА, а також в Конференції поневолених народів Східної Європи й Азії, скликаній ОУН-УПА в 43-му році для об’єднання сил спротиву обом тоталітарним режимам.

Тому побажаю нам усім реалістичної практичної співпраці по демократизації України.