Меню
ГоловнаІсторичний екскурс

Історичний екскурс

Кримські татари – корінний народ Криму та України. 

Кримськотатарський народ був історично сформований на території Кримського півострова та є нащадком багатьох племен і народів, що населяли ці землі протягом тисячоліть. Процес етногенезу кримських татар був довгим та складним, в ньому взяли участь та залишили свій генетичний слід таври, кімерійці, скіфи, сармати, алани, елліни, готи, гуни, хозари, кипчаки, італійці, ординці та інші. Підтвердженням цього є особливості антропологічного типу, расової приналежності, мови, характеру, традицій, релігії та побуту кримських татар. Кримські татари сформувалися як народ до XIV століття, а вже у XV створили власну незалежну державу – Кримське ханство.

Не дивлячись на те, що процес формування добре відомий, сьогодні ще немає загальновизнаної концепції етногенезу кримськотатарського народу. Головною перепоною на шляху затвердження правдивої версії походження корінного народу Криму завжди була її політизація. 

Історію походження кримських татар піддали фальсифікації наприкінці XVIII століття в Росії. Перед тогочасними вченими постала задача виправдати окупацію Кримського ханства 1783 року та довести, що в кримських татар немає підстав вимагати особливих прав на півострові. Саме тоді постала існуюча дотепер версія, що кримські татари – нащадки ординців, що прийшли в Крим в першій половині XIII століття, з чого витікає, що корінними вони бути не можуть. Цей міф досі тиражується в сучасній історичній літературі. Після захоплення Кримського ханства багато наукових праць було знищено або вивезено до Росії. Потім століття табу на вивчення історії кримських татар, а після депортації 1944 року взагалі повне забуття народу. 

Кримськотатарський народ поділяється на три основні субетнічні групи: гірські та передгірні – orta yolaq або tat, степові – nogay та південнобережні – yalıboylu. Представники всіх груп відрізняються типажами, особливостями діалекту, звичаями.  Мешканці різних поселень мали багато відмінностей від сусідів, через що можна було чіткіше простежити який з народів найбільше вплинув на формування населення саме в цій місцевості. 

В XV  столітті на мапах постає Кримське ханство – незалежна держава кримських татар, що існувала з 1441 року до 1783 року та займала весь Кримський півострів, степи Північного Причорномор’я в межиріччі Дністра і Дону, а також землі північної Кубані. Першою столицею було місто Солхат (нині Старий Крим), пізніше вона перенесена до передмістя сучасного Бахчисараю – неприступної печерної фортеці Кирк-Єр (нині Чуфут-Кале), після цього біля підніжжя фортеці побудовано палац Девлет-Сарай, і тільки потім, в 1532 році, ханську резиденцію було перенесено до Хан-Сараю в Бахчисараї, який зараз залишився єдиним в світі збереженим зразком палацової архітектури кримських татар.

Кримське ханство було багатонаціональною, багатоконфесійною та толерантною державою, а релігійна та етнічна політика ханства базувалась на засадах ісламу. Тут, окрім кримських татар, жили караїми, кримчаки, уруми, вірмени, кримські чингене та інші. В Кримському ханстві, в сучасному розумінні, не існувало концепції нації – існувала система «міллет», або «релігійна нація». Традиції віротерпимості були закладені з самого затвердження на троні засновника династії та першого кримського хана Хаджи Ґерая. Саме він подав приклад толерантності в державі: суворо дотримуючись мусульманського законодавства, він з повагою відносився до всіх конфесій та надавав їм багато привілеїв. 

Державний та адміністративний устрій Кримського ханства мав багато спільних рис зі схожими структурами в Османській імперії, проте це не означало, що вони були однаковими за складом. Ханство мало притаманний тільки цій країні державницький апарат та адміністративно-територіальну організацію, що затверджувалась в законодавстві. Очолювали державу хан та його найближчи родичі, які обіймали високі пости – калга (спадкоємець хана), нур-ед-дін (другий спадкоємець хана), ор-бей (відповідав за зовнішню безпеку та непорушність кордонів держави), сераскіри (керівники провінцій) та анабеїм (мати або сестра хана).

У 1783 році суверенне Кримське ханство було спочатку окуповане, а потім анексоване Російською імперією. З цього періоду почалося знищення кримськотатарської державності, занепад культурного та духовного життя, традиційної економіки та господарства. Десятки тисяч кримських татар вимушені були покинути батьківщину через утиски з боку російської влади, конфіскації земель у вільних селян та релігійних громад, руйнування мечетей, навчальних закладів і так далі. Так, протягом наступного століття кримські татари стали меншістю в себе на Батьківщині, а на півострів завозились все нові і нові поселенці з Росії. 

Незважаючи на всі перепони, наприкінці XIX століття в Криму з’являється новий реформаторський рух, на чолі з кримськотатарською інтелигенцією, а насамперед Ісмаїлом Гаспринським. На сторінках свого видання «Терджіман» (перша кримськотатарська газета) він пояснював співвітчизникам, що вони – нація, корені якої в кримській землі, а історія – сягає тисячоліть. Акцент робився на тому, що вони мають право на свою Батьківщину. 

На ідеях Гаспринського та його соратників було виховано покоління молоді, що думала вільно і прагнула відновлення державності кримських татар на півострові. 

Після Лютневої революції в 1917 році в Бахчисараї було скликано перший Курултай кримськотатарського народу, який проголосив створення незалежної Кримської Народної Республіки. Була прийнята Конституція та обрано голову уряду – ним став Номан Челебіджихан, який казав: «Наше завдання – створення такої держави, як Швейцарія. Народи Криму є прекрасним букетом та для кожного народу потрібні рівні права та умови, бо нам іти разом».

Проте Жовтнева революція в Росії та прихід до влади більшовиків  поставили під загрозу існування молодої Кримської Народної Республіки. В січні 1918 року більшовики перейшли до активних дій – повалили кримськотатарський уряд та заарештували Номана Челебіджихана. Його було жорстоко вбито севастопольськими моряками, а тіло викинуте в море  23 лютого 1918 року. 

У 1921 році була створена Кримська АРСР. Державними мовами стали російська та кримськотатарська, а керівництво складалося головним чином з кримських татар. Проте за коротким підйомом національного життя після створення республіки (тоді відкривалась національні школи, було створено театр, випускались газети) послідували сталінські репресії 1937 року. Тоді була вбита більша частина нової кримськотатарської інтелігенції. Найчорнішим днем, коли було розстріляно декілька десятків найвидатніших діячів, стало 17 квітня 1937 року. 

Проте найстрашнішим ударом, справжнім геноцидом, якого зазнав кримськотатарський народ, стала тотальна депортація 18 травня 1944 року. 

В постанові «Про кримських татар», поданій Берією та підписаній Сталіним, від 11 травня 1944 року Держкомітет оборони СРСР звинуватив цілий народ в “державні зраді, дезертирстві з лав Червоної армії, переході на бік супротивника, вступі в сформовані німцями добровольчі татарські військові частини, участь в німецьких каральних загонах та всебічній допомозі німецьким окупантам”. 

Операція по виселенню кримськотатарського народу було ретельно спланована і підготовлена. ЇЇ очолили заступники народних комісарів держбезпеки та внутрішніх справ Богдан Кобулов та Іван Серов. До 15 травня вже все було готове: Крим розподілили на оперативні сектори, уточнили кількість кримських татар, їхні адреси, визначили час на збори та маршрути, призначили відповідальних за проведення спецоперації.

Вранці 18 травня 1944 року в усіх населених пунктах Криму у виселенні кримських татар було задіяно більш ніж 32 тисячі офіцерів та бійців НКВС-НГДБ. Кримським татарам давали 15 хвилин на збори. Та під дулами автоматів вантажили в кузови автомобілів та звозили до найближчих залізничних станцій, де загоняли в товарні вагони, вже підготовлені на коліях. Тисячі потягів з кримськими татарами рушили у віддалені частини Радянського Союзу – в Центральну Азію, в Сибір, на Урал. Три дні вистачило, щоб вивезти з Криму кожного кримського татарина – вже 20 травня партійні функціонери звітували про успішно проведену операцію. Декілька тижнів йшли потяги, багато людей не пережили цей шлях – в задушливих вагонах, без їжі та води.

Потяг смерті. Рустем Емінов

За офіційними даними з Криму було виселено 183 155 осіб. До цього числа не увійшли кримські татари, які перебували на фронті. Вони були відправлені в місця заслання після демобілізації 1945 року. 

В місцях депортації кримські татари отримали статус спецпоселенців – весь народ був обмежений в праві пересування та не мав права без дозволу коменданта залишати межі району поселення. Самовільне покидання визначених меж жорстко каралось. Спецпереселенці мали регулярно відмічатись в комендатурі, голови сімей мали в 3-денний термін повідомляти про зміни в родині (народження дитини, смерть члена родини, втеча).

Значна кількість кримських татар загинула в дорозі або в перші роки в місцях спецпоселень від голоду, хвороб та репресій з боку влади: за оцінками радянських джерел померли 15-20%, а за підрахунками активістів кримськотатарського національного руху не пережили ці події до 46 % населення. 

Після депортації кримських татар радянська влада знищувала майже всі згадки про корінний народ в Криму – були змінені назви більшості кримських топонімів, руйнувалися мечеті та кладовища, зносилися школи та медресе, або ж використовувалися будівлі для інших потреб. В будинки кримських татар завозилися переселенців з інших регіонів Радянського Союзу. 

Геноцид. Рустем Емінов

З 50-х років, після смерті Сталіна, серед кримських татар зароджується національний рух за повернення на Батьківщину та відновлення прав корінного народу. Про розвиток національного руху детальніше ТУТ.

У 1991 році в Сімферополі скликано другий Курултай та створено систему національного самоврядування кримських татар. Раз на п’ять років проводяться вибори нового складу Курултаю, який, в свою чергу, формує виконавчий орган – Меджліс кримськотатарського народу. З 1991 по 2013 роки Головою Меджлісу був національний лідер Мустафа Джемілєв. З 2013 – Главою Меджлісу кримськотатарського народу є Рефат Чубаров. 

З 2014 року, з початку окупації Криму Росією, кримські татари через свою активну політичну позицію постійну зазнають утисків та піддаються репресіям з боку нової кримської “влади”.