«Порожні стільці»: акція на підтримку політвʼязнів у Києві

16 Листопада 2024

_{Фото: PEN Ukraine}

У Києві відбулась акція “Порожні стільці” на підтримку зниклих безвісти журналістів, письменників, діячів культури та правозахисників, що зникли безвісти, ув’язнені чи перебувають в полоні через війну росії проти України.

15 листопада світ відзначає День ув’язненого письменника, або День порожніх стільців.

Правозахисний захід на Софійській площі в Києві пройшов за організації Українського ПЕН та Центру громадянських свобод. Під час події встановили символічну інсталяцію з порожніх стільців з іменами ув’язнених, полонених та зниклих безвісти авторів, медійників, митців та правозахисників, котрі не можуть бути фізично з нами через російську агресію, яка триває з 2014 року. 

— Тоді на стільцях були імена Нарімана Джеляла і Людмили Гусейнової. І сьогодні вони вже звільнені. І це доводить, що розголос все ж таки якось працює і допомагає звільняти політв’язнів. Цивільних ув’язнених лише за мінімальними підрахунками близько 7 тисяч, — каже організатор акції Максим Ситніков.

У події взяли участь письменники, журналісти, правозахисники, рідні, друзі та колеги авторів і митців, котрі перебувають в полоні, ув’язненні чи мають статус “Зниклі безвісти”. Свій стілець зайняв колишній політвʼязень, перший заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Наріман Джелял.

— У кожного політв’язня чи полоненого свій пейзаж за вікном, іноді навіть його немає, бо в місці ув’язнення немає вікон. Полонених утримують у підвалах, де не можна ані почути зовнішній світ, ані вдихнути свіже повітря. Фокус життя, коли ти перебуваєш за ґратами, дуже звужується. Наглядачі максимально намагаються ізолювати людину від того, щоб до неї доходила бодай якась правдива інформація, — сказав Наріман Джелял. — Але буває так, що сила нашого прагнення і наше бажання передати хоча б вісточку до людини, пробивається крізь товсті метрові стіни російських таборів та в’язниць. Це надважливо робити. Коли перебуваєш в ув’язненні, будь-яка інформацію про те, що про тебе пам’ятають і всім про тебе нагадують, допомагає та пробивається тонкою ниткою світла, за яку ти тримаєшся. Ниткою, яка веде тебе до виходу”.

Наостанок своєї промови Наріман додав: “Хочеться, щоб ми збиралися, не зупинялися, були свідомими і допомагали всім, хто потребує цього. Такі акції, як “Порожні стільці” відбуваються не лише задля того, щоб підтримати тих, хто за ґратами та їхніх рідних. Це іспит для нашого суспільства, нагадування про те, що війна, яку ми ведемо за нашу свободу, залишає нас людьми, котрі вміють співчувати, бути небайдужими, досягати своєї мети”.

На частині стільців стояли таблички “Ім’я невідоме”, оскільки деякі імена ув’язнених, полонених і зниклих безвісти українців залишаються невстановленими.