Подвиг Муси Мамута став апогеєм боротьби кримських татар за повернення до Криму

01 Липня 2013

28 червня 2013 року в Криму пройшли меморіальні заходи в пам’ять одного з героїчних діячів кримськотатарського Національного Руху Муси Мамута і приурочених до 35-ї річниці його мученицької смерті.

Вранці, 28 червня, в селі Беш-Терек (Донське) Сімферопольського району рідні, друзі та соратники провели молебень на могилі патріота свого народу Муси Мамута.

Вшанувати пам’ять Муси Мамута, який на знак протесту проти переслідувань кримських татар у Криму, піддав себе самоспаленню, прийшли його старша дочка Діляра Азізова, молодший син Юнус Мамутов, друзі та соратники, ветерани Кримськотатарського національного руху Діляра Юарієва, Едіє Мурадасілова, Енвер Аджимуслімов, Айдер Ісмаїлов , Мустафа Хаїров, Ваде Абдурешитова, представники місцевого меджлісу с. Беш-Терек.

«Муса Мамут був дуже сильною, інтелектуальною, доброю людиною, яка не могла нікому відмовити в допомозі, – згадували на молебні присутні. – Він був також справжнім сином своєї Батьківщини і до останнього боровся за повернення до Криму, і загинув за це. Вмираючи, він заявив, що цей акт був здійснений на знак протесту над знущанням над правами кримських татар».

У цей же день, після п’ятничного намазу, в Ак’месджиті, в Кебір джамі, члени Меджлісу, ветерани Кримськотатарського національного руху, рідні та близькі Муси Мамута, а також представники кримськотатарських громадських організацій провели спільний молебень у пам’ять трагічно загиблого Муси Мамута, сина свого народу і борця за права кримських татар.

Для довідки: Муса Мамут народився 20 лютого 1931 року в селі Узунджі (нині село Колгоспне) Балаклавського району, в сім’ї сільського пастуха Яг’ї Мамута. В 1944 році сім’я Яг’ї Мамута складалася з дев’яти осіб – батьки, 5 синів і дві дочки. Муса був третім за старшинством.

10 січня 1956 року Муса, маючи 4-х класну освіту, вступив до училища механізації сільського господарства. Закінчив курс училища 12 грудня 1957 на добре, і йому було присвоєно кваліфікацію тракториста-машиніста високого профілю з правом працювати на всіх сільськогосподарських машинах. Працював трактористом у радгоспі. У 1958 році, після одруження переїхав до м. Янгиюль Ташкентської області і працював слюсарем до 1973 року. З 1973-го по 1975 рік працював техніком в Управлінні групи міжрайонних каналів правого берега річки Чирчик. У квітні 1975 року Муса з родиною переїхав до Криму і купив будинок у с. Беш-Терек (Донське) Сімферопольського району. Але в нотаріальному оформленні купленого будинку в прописці родині Муси Мамута було відмовлено, а потім проти нього і його дружини Абдуллаєвої Зекіє було порушено кримінальну справу за звинуваченням у порушенні паспортного режиму, тобто за проживання без прописки – стаття 396 КК УРСР. 23 квітня 1976 року Муса був заарештований. 13 травня 1976 року Сімферопольський районний суд засудив Мусу Мамута до двох років позбавлення волі в таборі загального режиму. 20 червня 1978 року проти Муси і його дружини було порушено нову кримінальну справу за звинуваченням у порушенні паспортного режиму. 23 червня о 10 год. 30 мін. ранку, коли дільничний міліціонер з’явився до нього в будинок, щоб доставити його до слідчого, Муса Мамут облив себе бензином і підпалив себе.

Помер Муса Мамут 28 червня 1978 року у Сімферопольській міській лікарні від отриманих опіків у повній свідомості, не виказавши жалю про скоєне і заявивши, що скоїв цей акт на знак протесту проти глуму над правами кримських татар.

Похований Муса Мамут на кладовищі села Беш-Терек 30 червня 1978 року.

Муса Мамут домагався національної рівноправності і поваги права людини вибирати місце проживання, а саме права жити на Батьківщині своїх предків. Як справедливо написав академік А. Д. Сахаров незабаром після трагедії в Донському: “… Загибель Муси Мамута, ім’я якого буде жити вічно в пам’яті його співвітчизників і всіх чесних людей, повинна послужити відновленню справедливості, відновленню зневажених прав його народу”.

Подвиг Муси Мамута став апогеєм боротьби кримських татар за повернення до Криму і зробив Мамута символом цієї боротьби.

Відомий правозахисник Григорій Александров присвятив цій трагічній події поему “Факел над Кримом”, публіцистичні статті “Хто винен” (1978) і “Через тринадцять років” (1991).