Презентація книги Дмитра Сеня «Козацтво Дону і Північно-Західного Кавказу у відносинах з мусульманськими державами Причорномор’я»

20 Липня 2011

Презентація монографії російського історика Дмитра Сеня «Козацтво Дону і Північно-Західного Кавказу у відносинах з мусульманськими державами Причорномор’я», проведена 20 липня у Республіканської кримськотатарської бібліотеки ім. І.Гаспринського за підтримки Меджлісу кримськотатарського народу та Інституту суспільних досліджень, стала помітною подією в науковому та громадському житті Криму.

Вів презентацію член Меджлісу, редактор газети «Кирим» Бекір Мамутов. У своєму вступному слові він розповів про позитивну динаміку взаємин, що складаються між Меджлісом кримськотатарського народу та Інститутом суспільних досліджень (м.Дніпропетровськ), які демонструють щиру дружбу між представниками кримськотатарського та українського народів. Б. Мамутов дав високу оцінку праці Дмитра Сеня, підкресливши авторську характеристику ролі Кримського ханства серед держав Причорномор’я як об’єктивну і новаторську.

«Це, по суті, суворо наукове видання, в якому викладено результати багаторічної дослідницької роботи автора, торкається і злободенних питаннь сучасності», – сказав Мамутов,– «Перш за все, питання про те, чи є російське козацтво непримиренним противником кримськотатарського народу».

Дмитро Сень, в свою чергу, дав на це несподівану, але цілком переконливу відповідь. На його думку, донське козацтво і Росія – це зовсім не єдина історична сила, але різні дійові особи історії, інтереси яких іноді збігалися, але дуже часто входили в конфлікт і протиріччя. І це позначалося на їх взаєминах з Кримським ханством. Причому козацтво Дону мало свою традицію відносин з Бахчисараєм і османським Азаком (Азовом), яка часто не збігалася з політикою Москви.

Автор книги виступив з критикою «москвоцентричного» походу істориків, які вважають, що донські козаки були виключно вартою кордонів Російської держави, оплотом самодержавства на степовому прикордонні, охоронцем православ’я і ревнителем його чистоти. Дмитро Сень показав, що реальна історія далека від таких прямолінійних схем.

Виявляється, донське козацтво не тільки брало участь на боці Росії у війнах проти Кримського ханства, але в другій половині ХVII ст. виробляло свою лінію мирного співіснування з кримськими татарами, ногайцями і населенням турецьких міст Північного Причорномор’я. Після загострення відносин з царською владою значна частина донців переселилася на територію Кримського ханства і прийняла ханське підданство. В результаті під владою Гіреїв сформувалося окреме козацьке співтовариство – Кубанське ханське козацьке військо. Його засновником став соратник донського отамана Кіндрата Булавіна – Гнат Некрасов, від імені якого вийшла назва «ігнат-козаки» або «козаки-некрасівці».

Вони настільки міцно інтегрувалися до складу кримськотатарської держави, зрослися з його громадськими нормами, ідеологією та культурою (зберігаючи в чистоті православ’я давнього обряду), що напередодні видання маніфесту Катерини II 1783 року не побажали російського підданства і разом з багатьма кримськими татарами переселилися на територію Османської імперії.

Як зазначив Дмитро Сень, для сучасної російської історіографії характерно успішне подолання уявлень про Кримське ханство як про хижацьке утворення, що існувало виключно за рахунок набігів на християнські держави. Все частіше з’являються книги та статті, в яких робиться висновок про існування розвиненої культури кримськотатарського народу, зокрема його історичної та художньої літератури, орнаментального мистецтва, а також про багату дипломатичну історію Кримського ханства, історії православної церкви та слов’янського населення на його території, які знаходилися, в цілому в сприятливих умовах. І козаки-старообрядці – красномовний тому приклад.

Проте, як зазначає автор, окремі міфологеми продовжують впливати на стан наукової та суспільної дискусії. Так, нещодавно в авторитетному історичному журналі «Російська історія» з’явилася рецензія на видання «Подорож до Росії Педера фон Хавена» (1730-і роки), перекладеного з данської мови та прокоментуваного В. Возгріним. Автор цієї рецензії жорстко висловився з приводу оцінок Возгріним втрат, понесених Кримом під час війни 1735-1739 рр. Перш за все, втрат культурних. Автор рецензії дорікає Валерію Возгріну у неприязні до Росії. І це, за твердженням Дмитра Сеня, досить дивно для рецензії, яка повинна грунтуватися виключно на принципах наукової критики, а не на принципах «патріотизму».

Дмитро Сень також відзначив, що для ряду регіональних «історіографій» історія Криму і Кримського ханства залишається маргінальною; часто відносини Криму з народами Кавказу інтерпретуються крізь призму радянського кліше «боротьби з кримськотатарською агресією». Приблизно таке ж становище спостерігається і в освітньому просторі, на прикладі вивчення історії Кубані. Непродуктивність таких підходів самоочевидна: він не тільки нічого не додає до існуючого знання, а й знецінює саму можливість наукового пошуку.

У презентації також взяв участь виконавчий директор Інституту суспільних досліджень (м. Дніпропетровськ) Владислав Грибовський, який відзначив важливість того, що книга Дмитра Сеня вводиться в науковий і суспільний обіг. Перша презентація цієї книги була проведена в Дніпропетровську; на книгу були дані позитивні рецензії, опубліковані в центральних та регіональних наукових виданнях. Крім того, В. Грибовський зазначив, що відносини між козацтвом (не тільки донським, а й запорізьким) і тюркомовним населенням степового пограниччя (кримськими татарами, ногайцями, турками) носили не тільки конфліктний, але і мирний характер. Це були прикордонні громади, які далеко не завжди так вибудовували відносини між собою, як того хотіла Росія.

Перший заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров високо оцінив наукове й суспільне значення книги Дмитра Сеня, а також відзначив важливість того, що її презентація проводиться в Республіканській кримськотатарській бібліотеці ім. І. Гаспринського. Як сказав Р. Чубаров, ця книга є прикладом зваженого і професійного дослідження, яке служить розвитку міжнаціонального діалогу та взаєморозуміння, а це неможливо без об’єктивного і неупередженого ставлення до історичного минулого.

В обговоренні книги також взяв участь керівник відділу зовнішніх зв’язків Меджлісу кримськотатарського народу Алі Хамзін, який підкреслив важливість даної презентації, що стала черговим успішним заходом, проведеним Меджлісом спільно з дніпропетровським Інститутом суспільних досліджень.

Презентація пройшла в атмосфері відкритого, живого й зацікавленого спілкування, де визначено важливість того, що вивчення історії має служити зближенню народів, але ні в якому разі не повинно призводити до їх роз’єднання і розпалювання ксенофобських пристрастей. Вона також показала, наскільки пов’язані були в минулому долі козацтва і Кримського ханства, і наскільки важливо знати факти цього взаємозв’язку, щоб не потрапити в тенета історичних міфів, якими охоче маніпулюють безвідповідальні ідеологи.

У презентації, крім представників громадськості, взяли участь історики, журналісти, викладачі.