Мустафа Джемілєв: Здачу Криму сприймемо як зраду

Голова кримського Меджлісу Мустафа Джемілєв про проблеми кримських татар у Криму, про небезпеку відділення півострова від України, про політику чинної влади, а також про своє бачення популярності радикальних націоналістичних поглядів на Західній Україні – в ексклюзивному інтерв’ю для ZAXID.NET.

– Ще коли президентом був Віктор Ющенко, Ви наголошували, що політика Києва щодо Криму є недостатньою. Як це виглядає зараз, коли президентом є Віктор Янукович?

– У нас так виходить, що з кожним новим президентом ми починаємо думати, що попередній все-таки був кращим. Тепер боїмося втратити Януковича, тому що думаємо, що, мабуть, ще гірше буде…

Зараз, оскільки ми на виборах не підтримували цього президента, ми в Криму перебуваємо ніби під перехресним вогнем. Центр також нами не задоволений, тому ситуація значно ускладнилася. У нас і без цього невелика кількість кримських татар у виконавчих органах влади, і їх теж виганяють, замінюють людьми з регіону, який зараз став основною кузнею кадрів. Це – Макіївка, звідти близько 40% управлінської структури в Криму.

Багато проблем не вирішується, взагалі нічого не вирішується. Державні програми з облаштування припинені, відповідно, кошти, які виділялися… Минулого року мало бути 127 млн – виділили 43, цього року мало бути близько 130 млн – 23 виділили, але жодної копійки ще не дали і не збираються. Обіцяне рішення про те, щоб прийняти закон про відновлення прав депортованих – такий закон, який в Росії прийняли ще 1991 року – в нас зараз не приймають.

Одним словом, повне згортання проблем кримських татар, і тому наш Національний з’їзд прийняв рішення про те, щоб почати кампанію зі скликання міжнародного форуму і залучити туди найбільш відомі політичні сили в усьому світі. В цьому плані вже багато зроблено і багато робиться. Нам в цьому допомагає і українська діаспора. Приміром, у нас була успішна поїздка в Канаду, ми зустрілися з лідерами парламентських палат Канади і Сполучених Штатів. Нещодавно, тиждень тому, було турне Німеччиною.

Тут дуже важливо, звичайно, щоб була згода самої української держави, тому що ми плануємо проводити цю конференцію під егідою ОБСЄ, а там структура така, що всі члени мають надати згоду. Ми очікуємо, що може все-таки відбудеться зустріч із Президентом, будемо його переконувати, будемо ставити крапки над «і». Але чи то сам Президент, чи то його оточення підходить дуже неконструктивно, оскільки ми його на виборах не підтримали і не прийняли його умов, зокрема переходу в його коаліцію. Тому зараз докладаються зусилля до того, щоб розколоти наш народ, створити різні угрупування, які би протистояли Меджлісу.

Особливо це було помітно під час жовтневих виборів до місцевих органів самоврядування: завдання полягало в тому, щоб забезпечити обрання тих людей, що виступають проти Меджлісу, депутатами різних рівнів, щоб можна було сказати: «Ось вони теж представляють народ». Але в цьому вони зазнали повного краху: більше 90% обраних до місцевих рад виявилися людьми, яких рекомендував Меджліс. Тепер ніби вартувало би переглянути свою позицію, але цього не робиться. Все одно йде пошук шляхів якихось, щоб було протистояння до Меджлісу. Наскільки я отримав інформацію, Президент має приїхати до Криму, заплановано якусь зустріч із представниками кримських татар… Знову йдуть розмови про те, що збирає ту Раду представників, яка була сформована в серпні минулого року, і також запрошує представників Меджлісу. Але така формула для нас – неприйнятна. Ми вважаємо, що в ХХІ сторіччі представників народу не можна призначати, їх повинні обирати.

Словом, подивимося. Поки підґрунтя для оптимізму немає.

– А як кримські татари сприйняли підписання Харківських угод – зокрема пункт про продовження оренди Севастополя?

– Багато кримських татар зараз зайняті своїми побутовими проблемами, і вони не такі чутливі до цього. Але політична еліта, найвищий політичний орган кримських татар зробив різку заяву з цього приводу. Ми вважаємо, що це справді шкода і для інтересів України, і для інтересів кримськотатарського народу. Давати згоду на перебування флоту країни, яка має територіальні претензії, і коли є такі значні сили, які добиваються відторгнення Криму, щонайменше нерозумно. По-друге, це не в інтересах стабільності на території півострова, тому що перебування Чорноморського флоту надихає сепаратистські сили. Там відкрито кажуть: «Поки є Чорноморський флот, Україна нам нічого не зробить, ми будемо робити, що хочемо».

Окрім того, якщо взяти до уваги те, що сталося 2008 року – російсько-грузинську війну, де роздавалися російські паспорти громадянам Грузії, абхазцям і осетинам, а потім з танками кинулися їх захищати, то тут, в Криму, вже навіть вводити танки не треба. Там 23 тис. військових, цього достатньо в масштабах Криму.

Тому ми зробили різку заяву, що це зрада національних інтересів України, що потрібно денонсувати цю угоду. Звичайно, ми розуміємо, що економіка України прив’язана до Росії, є газова проблема, але такими територіальними поступками не вирішуються економічні проблеми. Коли в Прибалтиці був шантаж, що перекриють там газ, електрику, там почали спокійно готувати собі пічки, дрова, казали: «Ми обійдемося без вашого газу, без вашої електрики, ми хочемо бути незалежними». А тут за якусь знижку ми пішли на небезпечні для країни поступки. Якщо виникне найгірший варіант, то ті переваги, що ми їх отримали чи не отримали у вигляді цієї незначної знижки на ціну газу, виявляться такою дрібницею…

Я думаю, київська еліта вже також почала розуміти, що з тими Харківськими угодами трохи переборщили. І я думаю, що хоча би на цьому ґрунті вони зрозуміють значення кримськотатарського чинника на території Криму.

– Яку ж політику слід було б державі проводити щодо кримських татар і Криму загалом?

– Під час зустрічі з Президентом минулого року ми детально по всіх пунктах говорили, що потрібно робити. На жаль, нічого не змінилося. По-перше, звичайно, треба прийняти закон, що відновив би колективні права цього народу. Народ зараз знаходиться під загрозою зникнення. Треба терміново відновлювати систему освіти рідною мовою. Йде русифікація, втрата людьми своєї національної ідентичності. Поза межами Криму залишається близько 100 тис. наших співвітчизників, які не можуть повернутися і для яких держава повинна створити умови, щоб вони повернулися. Цього не робиться.

Спочатку однією з головних вимог кримських татар було відновлення того статусу, який був до депортації. Кримська автономія має захищати права корінного народу. Як це було до депортації, однією з офіційних мов на Кримському півострові має бути кримськотатарська мова. Має бути механізм інтеграції представників корінного населення в структури виконавчої і представницької влади. Це все зовсім не враховується: зараз, скажімо, 13% населення складають кримські татари, а в структурі влади їх не більше 3-4%, і з приходом макіївських їх кількість дедалі зменшується. Немає в світі такої країни, де корінний народ зазнавав би такої дискримінації.

Не вирішуються земельні проблеми – теж вибухонебезпечне питання. Немає практично судової системи, яка захищала би права населення, і не лише кримських татар – все залежить від того, скільки ти принесеш судді. Я думаю, ні для кого не секрет, що це не лише в Криму. Все це створює значну небезпеку, і належних заходів, на жаль, не вживають.

– Якщо переходити до того, що стосується Вас особисто: вже кілька років тому Ви казали, що хочете залишити посаду голови Меджлісу, казали, що Вашим наступником може бути Рефат Чубаров. Тоді з цим не вийшло, бо і він не хотів, і потрібна була більш консолідуюча для кримських татар фігура. Як на сьогодні виглядає ця ситуація?

– Я думаю, що на наступному Курултаї, Національному з’їзді, який наступного року буде… В будь-якому випадку, твердо обіцяли, що на наступному Курултаї мені дадуть можливість піти. Я думаю, це – потрібно, тому що має бути наступництво, має бути зміна керівництва. Побоювання, що може бути зміна курсу, я думаю, безпідставні, тому що є базові принципи, які не дозволять будь-якому керівнику порушити… Крім того, я далеко йти не збираюся, я буду поруч. Для мене важливо, щоб за мого життя знайшлося продовження. Часто таке буває, що йде лідер, починається розбрат і на твоїх очах руйнується все те, що ти будував.

Що стосується того, хто буде замість Мустафи Джемілєва, Рефат Чубаров чи хтось інший – це вирішить Національний з’їзд. Це я сам тоді сказав, що бачу Чубарова найбільш прийнятним, але є й інші. Тому на якійсь кандидатурі я не збираюсь зациклюватися, та це й неетично, тому що виходить, ніби у спадок передаєш.

– Окрім Вашої офіційної посади, Ви відомі як правозахисник і лідер ненасильницького спротиву. З точки зору Вашої життєвої філософії, Вашої ідеології, як Ви сприймаєте сьогоднішню ситуацію в Україні – зокрема те, що Захід і Схід України не можуть досягнути якогось порозуміння?

– Ну, так склалося історично, що Захід та Південний Схід і етнічно, і культурно мають певні відмінності. Але це питання часу. Піде взаємна інтеграція. Щоправда, починають непокоїти деякі висловлювання з боку людей, яких я поважаю, зокрема письменника Шкляра, що, мовляв, Крим треба відторгнути. Знаєте, якщо таке розуміння буде переважати, це небезпечно. Це – війна, тому що територій просто так не віддають. Та й кримські татари сприймуть це так, що їх зрадили.

Звичайно, якщо просто так стояти і дивитися, як воно буде розвиватися, то можна отримати не дуже хороші результати. Щось треба робити для інтеграції. Я думаю, що головне тут – спільний курс, який підтримувала б уся країна. Це – курс на європейську інтеграцію, вступ до Євросоюзу. Тоді багато проблем всередині країни вирішилося б.

– Вас не непокоїть радикалізація політичних настроїв на Західній Україні? До влади приходять і просто стають популярними люди, які пропагують доволі агресивний націоналізм…

– Непокоїть, але я думаю, що це тимчасове явище. Це – як реакція на дуже негативні речі, які були зроблені, тому з часом вона буде спадати. В багатьох країнах можна таке спостерігати: коли не вирішуються соціальні проблеми, виникає «Німеччина для німців», «Україна для українців»…

Певний відсоток завжди буде таких людей. В нас теж, коли не вирішуються проблеми – хоча кримські татари вважаються найбільш проукраїнськими, продержавницькими за настроєм – коли є байдужість, іноді навіть підтримка держави тих сепаратистських сил, проти яких ми воюємо, у людей виникає подив: «Ми для них – чужі, виявляється, що б там не було, для України…». Тому роздратування росте.

Але я думаю, що український радикалізм все-таки є менш небезпечним, ніж проімперський – те, що переважає на Сході. Врешті-решт деякі радикальні елементи нас дуже непокоять. Тут відгонить расизмом, крайнім націоналізмом, загрозою для інших етносів… Та все ж, я думаю, це менша небезпека, ніж інша сторона.

– І все ж Ви – прихильник мирних методів боротьби. Як з цієї точки зору Вами сприймаються, скажімо, події 9 травня у Львові? Що Ви могли б порадити галицьким політикам, щоб усе відбувалося якось м’якше, спокійніше?

– Ми виробили для себе ідеологію, що не може бути жодних благородних цілей для населення, яких можна досягати методом, що може призвести до пролиття крові невинних людей. Зрозуміли, що, добиваючись своїх законних прав, потрібно водночас враховувати закони і права інших людей, що якщо говорити про свої права і не залишатися мовчазним, коли порушуються права інших людей, то можна уникнути кровопролиття.

Що стосується 9 травня, то, звичайно, це була адекватна реакція. Виходити в країні, яка проголосила свою незалежність, з прапорами колишньої країни, яка скоїла стільки злочинів проти цього народу – це, звичайно, була провокація. Якщо ми хочемо в Європу, хочемо бути цивілізованою країною, то з червоним прапором в Європу не йдуть.

Звичайно, все-таки можна було уникнути… Гадаю, з боку правих сил теж були не зовсім продумані дії. Думаю, що і з боку правих сил були певні провокатори, які мали ту ж мету – створити напругу.

Це – складне питання. Наскільки я розумію, в нас зараз немає Служби безпеки, яка справді працювала б на незалежну Україну. Вона наскрізь інфільтрована представниками інших служб. Але ситуація не безнадійна.

– Вас часто нагороджують різними преміями, двічі висували на Нобелівську премію миру. Зараз Ви приїхали до Львова на вручення премії «Світло справедливості». Що для Вас означає таке визнання?

– Це приємно і корисно, тому що популяризує нашу проблему, якоюсь мірою дає нам моральну підтримку. Оця премія, «Світло справедливості», якою нагороджують не за етнічною чи релігійною ознакою, а виходячи з загальнолюдських цінностей, ще й певною мірою послужить зближенню братніх народів, кримського і українського, в ім’я спільних цілей.

Ну і в особистому плані це, звичайно, дуже приємно. Це дає стимул на майбутнє. Ненасильницькі методи дієві тоді, коли знаходять розуміння і підтримку. Те, що громадські організації дають належну оцінку нашим зусиллям вирішувати проблеми без кровопролиття і без насильства, посилює такі тенденції серед кримськотатарського народу, і загалом показує іншим народам, що, виявляється, можна вирішувати проблеми, і що якщо робити це так, то отримуєш більше поваги. Тому для нашого суспільно-політичного життя це – велика подія.

---

Довідка ZAXID.NET

Мустафа Джемілєв (Мустафа Абдульджемііль Киримоглу) – голова Меджлісу кримськотатарського народу, один з лідерів кримськотатарського національного руху. Народний депутат від НУНС. Народився 13 листопада 1943 року в с. Ай-Серез (Крим). У 1944 році був депортований до Узбекистану. Участь у кримськотатарському національному русі бере із 1960-х рр. Провів 15 років в ув’язненні за «поширення поглядів, що паплюжать радянський народ». До Криму повернувся у 1989 році. З 1989 року – голова Організації кримськотатарського національного руху, з 1991 року – голова Меджлісу кримськотатарського народу.

Лауреат «Премії Нансена». Двічі, у 2009 та 2011 рр., був висунутий на Нобелівську премію миру.

За  інформацією:     ZAXID.NET