Мустафа Джемілєв: «восьмидесятимільйонна Туреччина не залишиться байдужою, якщо будуть грубо зневажатися права кримських татар»

Інтерв’ю М.Джемілєва журналу CODE

– Пане Джемілєв, ви згодні з думкою, що Крим для України – це потенційна «гаряча точка»?

– Якщо вести непродуману політику, то в «гарячу точку» можна перетворити будь-який регіон і навіть всю країну. У Криму є ряд особливостей і проблем, які полегшать роботу тим, хто може задатися такою метою. З одного боку, більшість населення півострова – етнічні росіяни. Значна їх частина прибула в Крим після того, як у 1944 році депортували корінних жителів. Настрой у них більш проросійський, ніж в інших російськомовних регіонах України, і, відповідно, тут достатня кількість сепаратистськи налаштованих росіян і «козачих» напіввійськових організацій. З іншого боку – кримські татари, які вже 20 з лишком років повертаються на свою батьківщину після півстолітнього заслання. Для виправдання злочинної депортації Радянська влада довго вела в Криму пропаганду проти цього народу. І це відбивається на міжнаціональних відносинах і сьогодні. До того ж кримські татари абсолютно не поділяють проросійських устремлінь більшості.

– Війна 2008 року в Грузії дала підгрунтя для обговорення ймовірності повторення аналогічного сценарію в Криму. Тоді Путін заперечував таку можливість, але якщо протистояння станеться, чи залишиться Росія дійсно в стороні?

– Путін свого часу категорично заперечував можливість військового вторгнення Росії і в Грузію. Тому не варто прогнозувати якісь події, посилаючись на слова і заяви мешканців Кремля. І взагалі, без прямої або непрямої участі Росії та її спецслужб у Криму навряд чи може статися щось «гаряче».

– Тобто загроза з боку Росії, по вашому, існує?

– Вже тільки один факт присутності Чорноморського флоту РФ несе загрозу нашій країні. Нам ще пощастило, що під час російсько-грузинського конфлікту, коли військові кораблі вийшли з Севастополя для обстрілу Грузії, у Саакашвілі не було вогневої сили, щоб розгромити морські бази противника на нашій території. Будь на місці Грузії Туреччина, сила якої в десятки разів перевищує грузинську, Україна могла б швидко опинитися втягнутою у військовий конфлікт з тяжкими наслідками.

– Конфлікт між Україною і Росією навколо острова Тузла, здавалося б, вирішено: будівництво дамби заморожено. Путін заявив, що визнає нинішні кордони України, але МЗС РФ наполягає, що це питання як і раніше спірне. Як воно може вирішитися?

– Росія не хоче визначати кордони по Керченській протоці відповідно до норм міжнародного права і наполягає, що протока має бути «загального користування». Вони можуть визнати Тузлу територією України, якщо видавлять з неї якоїсь поступки.

– Для чого Крим потрібен Росії: для реалізації імперських амбіцій, позбавлення від фінансових і політичних проблем з базуванням ЧФ, для тиску на Україну, для тиску на Туреччину через напруженості навколо будівництва газопроводу «Південний потік»?

– Перші три мотиви, зрозуміло, присутні у певній пропорції, але четвертий – навряд чи, оскільки особливої напруженості в питанні цього газопроводу немає. Його і так планують прокласти, минаючи території і України, і Туреччини. А взагалі, Росія, як про це свідчить її історія, не відмовиться ні від якого територіального придбання, навіть якщо воно буде приносити більше проблем, ніж користі.

– Якою мірою зараз в Криму є турецька присутність? Є думка, що кримські татари заручилися підтримкою турецьких одновірців.

– Якщо не зараховувати до такої «присутності» кримських татар, які складають 13% населення автономії і дуже близькі до турків мовою та культурою, то практично ніякої турецької присутності в Криму немає. Ніяких домовленостей у кримських татар ні з однією країною не було і не може бути. Це прерогатива держави. Але не слід скидати з рахунку, що кримські татари і турки – споріднені народи. На цю тему прем’єр-міністр Туреччини Реджеп Ердоган на зустрічі з президентом України висловився приблизно так: «Кримські татари – дуже близькі нам родичі, але водночас і дуже лояльні до своєї країни громадяни України. Вони є як би мостом дружби між нашими країнами. І його міцність в значній мірі буде залежати від того, як дотримуються законні права кримських татар». Втім, дотримання законних прав своїх громадян – запорука добрих відносин не тільки з Туреччиною, а й з усіма цивілізованими країнами.

– Чи можуть якісь інтереси Туреччини щодо Криму стати приводом для яких-небудь жорстких дій з боку цієї країни?

– Якихось особливих інтересів у Туреччини в Криму немає. Турки, як і британці, давно відмовилися від імперських амбіцій. Але восьмидесяти мільйонна Туреччина, де не менше 5% населення складають нащадки вихідців з Криму, не залишиться байдужою, якщо будуть грубо зневажатися права кримських татар.

– Ходили чутки про те, що в Криму існують тренувальні табори ваххабітів. Чи так це? Звідки беруться ці чутки, хто їх поширює?

– Наскільки пам’ятаю, остання така гучна заява прозвучала з вуст колишнього спікера АРК і лідера кримських комуністів Леоніда Грача десь в 2005 році. В офіційній заяві СБУ він повідомив про існування в горах Ай-Петрі бази бойовиків-ваххабітів числом 30-40 осіб. СБУ ретельно прочесала район і виявила табір, в якому було п’ять-шість чоловік зі слов’янськими прізвищами. Вони назвали себе прихильниками так званого «вищого колегіального розуму Всесвіту», послідовниками духовного центру «Айфаар», створеного в 2000 році жителем Ялти. Але це не завадило Грачу потім повідомити в пресі, що завдяки його заяві вдалося ліквідувати тренувальний табір бойовиків-ваххабітів. Але, взагалі, в Криму є і ваххабіти, і «хізби», і салафіти, які сповідують нетрадиційні для Криму форми ісламу і які віднесені до категорії радикальних. Час від часу повідомляється, що у того чи іншого з них виявили під час обшуку зброю. Але, я думаю, що якщо провести обшуки по всій Україні, то зброї можна буде зібрати досить багато і у представників інших віросповідань, а ще більше – у невіруючих. І навряд чи в розрахунку «на душу населення» у ваххабітів виявиться цієї зброї значно більше, ніж у інших категорій. Тому не варто перебільшувати мілітаристські тенденції серед ісламських сектантів.

– Але конфлікти кримських татар і слов’янського населення можливі?

– Як я вже говорив, негативне ставлення до кримських татар культивувалося ще радянською пропагандою. Зараз його продовжують підігрівати шовіністично налаштовані ЗМІ, десятки проросійських і «козачих» організацій. Вони намагаються надати міжнаціонального забарвлення будь-яким зіткненням, нехай навіть на самому що не є побутовому грунті, якщо однією зі сторін конфлікту виступають люди кримськотатарської національності. Причому обов’язково звинуватять у всьому «незаконний татарський Меджліс». І в такій атмосфері, звичайно, дуже важко виключити можливість і великомасштабних зіткнень.

– Чи здатна українська влада за мотивами підняття свого рейтингу перед виборами спровокувати протистояння в Криму?

– Я б не став говорити про владу в цілому. Там є різні люди, в тому числі і дуже порядні, які турбуються про добробут країни і не мають ксенофобських комплексів. Але є авантюристи, як у владі, так і біля неї. Пам’ятаю, один типчик, який не так давно часто мелькав на телеекранах в якості політичного коментатора, проповідував, що Україні для її консолідації та самоствердження потрібна хоча б маленька перемога, наприклад, над кримськими татарами. Малося на увазі спровокувати їх на якийсь серйозний конфлікт і потім «перемогти». Чомусь він вирішив, що обов’язково буде переможцем, а до нього самого ніяк не доберуться. Крім того, Україна – все-таки не Росія, і не все, що легко проходить там, може пройти в нашій країні.

– Анатолій Могильов уже досить пробув на посаді голови уряду півострова, щоб оцінити його політику по відношенню до кримськотатарського народу. Яка ваша оцінка?

– Якихось особливо ворожих дій з боку Могильова щодо кримських татар з моменту призначення його на посаду прем’єра автономії поки не було – якщо не вважати, що триває скорочення і без того мізерного числа осіб кримськотатарської національності у владних структурах. Сповільнився і майже припинився розпочатий було при Василі Джарти процес узаконення зайнятих кримськими татарами земель під будівництво житла. Ну а в цілому взаємини з ним (Могильовим) йдуть поки за формулою «ні миру, ні війни».

Дмитро Русин, CODE

Квітень 2012 року