Мустафа Джемілєв: «У нас, окрім України, більше нічого немає»

27 Липня 2011

Хоча Україна вважається головною християнською державою, на її території багато століть живуть представники різних народів і релігій. Однією з таких поліконфесійних територій вважається Кримський півострів. Тут найбільшу кількість громад, згідно з державною статистикою, мають мусульмани. Ще однією особливістю є те, що майже всі місцеві мусульмани – кримські татари. Якщо основним духовним центром кримських мусульман є Духовне управління мусульман Криму, то орган влади кримських татар – Меджліс. Фактично сьогодні Меджліс має вплив і на релігійні справи, оскільки мусульманство для абсолютної більшості кримських татар нерозривно пов’язане з їх національною культурою і суспільним життям.

Про релігію в житті кримських татар ми розмовляємо з головою Меджлісу, народним депутатом України багатьох скликань, відомим дисидентом і громадським діячем Мустафою Джемілєвим. Нещодавно він був відзначений нагородою «Світло справедливості» за моральне, духовне та етичне лідерство.

– Що переважає в ідентичності кримських татар – релігія чи національна приналежність? З чим ви себе насамперед асоціюєте – з Кримом, з Україною чи з іншим мусульманським світом?

– Ми вважаємо, що релігія – це справа приватна і з повагою ставимося до всіх релігій. Хоча у всіх мусульманських народів релігія займає важливе місце в суспільному і побутового життя. Але ми чітко розділяємо національне і релігійне. Ми хотіли б, щоб в релігійному плані збереглося все те, що завжди було властиве ісламу в Криму. Але, на жаль, останнім часом ми стикаємося з тим, що в Криму з’являються групи з новими ідеями, з новими течіями. Я вам відверто скажу, що це завдає великої шкоди – люди починають міркувати про те, хто вірний мусульманин і хто не мусульманин. Це не може сприяти консолідації народу. Є й відверті провокатори, у яких в душі немає ні Бога, ні чорта, а зовсім інші інтереси.
Нещодавно зареєстрували новий ісламський центр, в якому переважає вплив секти хабашитів. І взагалі в Криму свого часу склалася тенденція створювати сприятливі умови для реєстрації тим релігійним угрупованням, які протиставляють себе духовному правлінню мусульман Криму. І це несе загрозу не тільки для Криму, але і для країни.

– Нещодавно в ЗМІ з’явилася інформація, що на території Криму існує чотири мусульманських центри, так само часто згадують про два напрями, які в світі вважають терористичними – ваххабіти і Хізбут Тахрір. Як духовне управління мусульман Криму ставиться до цих течій?

– По-перше, Духовне управління мусульман Криму – це єдина легітимна структура, тому що воно обирається демократичним шляхом. Я сам відкрито говорю: якщо коли-небудь представників цих нових течій стане більшість і вони демократичним шляхом оберуть представника Хізбут Тахрір муфтієм, то ми будемо його визнавати. Хоча, якщо вони будуть вчиняти дії, спрямовані проти кримських татар, проти стабільності на цьому півострові, то звичайно ми зробимо все, щоб цього муфтія у нас не було.
У них була така тактика міняти імамів у мечетях. Це робиться досить примітивно: з усього Криму стікаються в одну мечеть представники Хізбут Тахрір, які говорять, що давайте демократичним шляхом змінимо імама. І міняють, тому що там тільки вони і кілька місцевих людей похилого віку. Але це викликало протистояння, і Меджліс заборонив цю практику. Це звичайно викликало у них невдоволення, як це світська структура втручається у справи релігійних громад. Але ми зробили це в національних інтересах, в інтересах стабільності. Цей процес зупинений, але в деяких мечетях все ж залишилися їхні імами.

– В одному з коментарів Ви сказали, що іслам у Криму стає модним. У чому проявляється мода і з чим вона пов’язана?

– Я це говорив до того, що дівчатка одягають хустку, мабуть, щоб якось відзначитися. Але якщо з ними поговорити про іслам, то знання практично нульові. Мабуть просто у них є бажання бути оригінальними. Я вважаю, що одяг і демонстрація того, що він мусульманин, повинна виходити від душі, від переконання, а не від бажання відзначиться.

– Чи існують організовані громади кримських татар поза Кримом, з якими Ви підтримуєте контакти?

– Так вийшло, що після завоювання Криму Росією були створені умови і багато татар повинні були емігрувати, репресії почалися ще за царату, особливо коли були війни і Росія програвала. Особливо велика еміграція була після Кримської війни 1853-1856 років. Якщо в ХІХ столітті населення півострова складалося переважно з кримських татар, то до 1917 їх стало меншість – 25%. Більшість мала емігрувати.
Емігрувала в основному на територію Османської імперії, до якої тоді належали Болгарія і нинішня Румунія. Тому зараз в Румунії близько 30 тисяч кримських татар, але в Туреччині за різними оцінками від двох до п’яти мільйонів. Але це такі кримські татари, які давно втратили свою ідентичність, тому що, по-перше, є близькість традиції, релігії і головне, там ніколи не було дискримінації. Тому там все сприяло тому, щоб вони швидко інтегрувалися і стали за мисленням турками. Але на території Туреччини десь близько тридцяти кримсько-татарських організацій, вони себе називають кримськими тюрками. Що збереглося? Це кримсько-татарська мова, побут, тому що в Туреччині збереглися такі села, які складаються з кримських татар. Залишилася тяга до Криму, яка передавалася з покоління в покоління. Вони прихильники подвійного громадянства, щоб отримати ще й українське, не втрачаючи турецького. Але в Україні це неможливо і не може бути виключення для кримських татар України.

– Сьогодні знову порушується питання Центральної мечеті в Сімферополі. Наскільки це політичне, а наскільки релігійне питання?

– Питання і релігійне, і політичне. Після депортації 1944 року система руйнувала все, що пов’язано з культурою, релігією кримських татар, щоб стерти пам’ять про них. Майже не залишилося мечетей. Якщо до моменту більшовицької революції було близько сімсот мечетей на території Криму, то зараз, хоча намагаємося багато будувати, близько 60. А центральна мечеть дуже потрібна в Сімферополі, тому на свята ми змушені наймати інші приміщення, щоб вмістити всіх. Це не нормально. Наша соборна мечеть повинна вміщати близько 5 тисяч чоловік. Дуже довго тривала реєстрація. Адміністрація міста нам сама запропонувала місце, і коли духовне управління оформило всі ці документи, їм залишилося тільки проголосувати, вони запропонували пошукати інше місце. У цьому міжнаціональному, міжетнічному, міжконфесійному конфлікті хтось сильно зацікавлений. Але Слава Богу, що все розв’язалося. Ті депутати, які одноголосно голосували проти побудови соборної мечеті, тепер одноголосно проголосували за.

– Останнім часом у російських ЗМІ постійно говорять про небезпеку Криму, про конфлікти, про екстремізм і небезпеки тероризму. Що з цього правда, а що пропаганда?

– Російська преса, російські політичні діячі часто говорять, що це друга Чечня, друге Косово. Що більшість російськомовних громадян на території Криму бачать Крим у складі Росії. Я не думаю, що політики всерйоз думають, що коли-небудь Росія зможе отримати Крим. Але ці розмови потрібні, щоб створювати проблеми і тримати Україну в напруженості. Ми нещодавно отримали інформацію, що Росія виділила значні кошти, близько 20 мільйонів доларів, на створення різних структур, які протистоять Меджлісу з такою концепцією, що вони нехай навіть будуть антиросійські, але щоб паралельно кримськотатарські.
Більшість у всіх структурах влади Криму проросійськи налаштовані, особливо після приходу до влади нинішнього президента. Кримські татари завжди підтримували на виборах національно-демократичні сили. І що дивно, що на останніх виборах якраз затятими прихильники новообраного президента стали затяті сепаратисти.
Останнім часом з’явилися такі тенденції, яких ми не очікували, наприклад такі провокації, як установка поклонного хреста. Ми не боїмося цих козачків, але не хотіли втручатися, адже це може прийняти форми міжнаціонального, міжконфесійного конфлікту. Було рішення суду прибрати цей незаконно встановлений хрест, і потім конфлікт з міліцією. Радує те, що навіть Патріарх Московської Православної Церкви теж засудив цих провокаторів.

– Які стосунки між християнами і мусульманами в Криму, не враховуючи екстремістів з обох сторін?

– Ми з повагою ставимося до всіх людей. У Криму існує об’єднання всіх релігій, яке називається «Світ – Дар Божий», але представники Московського Патріархату проти того, щоб там брав участь Київський Патріархат.
Ми добиваємося того, що б було рівне ставлення до всіх конфесій. У нас дуже хороші відносини з представниками Української Православної Церкви Київського Патріарха, ми їх запрошуємо на наші урочистості. Але з Московським Патріархатом, відверто кажучи, не склалися хороші стосунки. Хоча після заяв митрополита Лазаря з приводу провокаторів, я думаю, він зробив крок у правильному напрямку. При закладці каменя під будівництво соборної мечеті на ряду з главою УПЦ КП ми їх теж запросили і вони там брали участь, благословили будівництво соборної мечеті. Тобто ми намагаємося, щоб не було релігійних протистоянь. Але є складні моменти, коли представники Московського Патріархату діють як екстремісти. У Бахчисараї всі землі, які були пов’язані з ханським палацем: пантеон, поховання засновників Кримського ханства, мер міста, який був представником «Російського блоку», безпідставно передав Успенському монастирю. І таких прикладів дуже багато. Дуже багато говорять про небезпеку Хізбут Тахрір, ваххабітів, але інша сторона представляє не меншу небезпеку.

– Ви маєте на увазі так званих козаків, які говорять про звільнення Криму від татар?

– Взагалі козацтва як такого в Криму ніколи не було. Ці люди, які тепер називають себе козаками, свого часу вони були зафіксовані як члени бандитських бригад. Їх наймають для якихось охоронних цілей. Вони роблять явно провокаційні дії.
Я не уявляю, що, скажімо, на Кубані, яка відверто кажучи українська земля, що б там ходили з українськими прапорами і вимагали приєднання Кубані до України. Цікаво, що б зробила російська влада. А тут у Криму ходять з двоголовими орлами, прапорами російськими: «Це російська земля, геть бусурман». І Україна терпить ці провокації. Колись ми обговорювали це питання з Володимиром Горбуліним секретарем РНБО України. Говорили дуже правильні речі – що це провокатори, що треба приймати якісь заходи. Я тоді говорив про те, що якщо нашій країні дозволено створювати напіввійськові формування, то ми теж можемо створити свої, і у нас, запевняю вас, значно ефективніше вийде, ніж у цих козачків. Але ми цього не робимо, бо знаємо, що якщо кожна національність створюватиме такі формування, то знаємо, до чого це може привести, а якщо так, то треба вжити заходів, щоб у росіян теж не було цих формувань. Адже в країні є свої служби, які охороняють безпеку, громадський порядок і треба підкорятися цим службам. Всі погодилися, але, на жаль, нічого не робиться.

– Ви згадали Бахчисарай. Там хочуть змінити керівництво заповідника і поставити людей з Донецька. Чи буде Меджліс реагувати?

– Традиційно хочуть поставити наглядача. Цей смотрящий стежитиме, як і які кошти і куди йдуть. Реакції немає, поки це не заважає роботі і діяльності музею. Але в цілому це не нормально.
Бахчисарайський історико-культурний заповідник для нас має дуже велике значення, тому що після депортації знищували все, а єдине що збереглося – це комплекс ханського палацу.

– Крим відомий як оздоровниця, але є й потенціал для центру релігійного туризму. Чи є плани у Меджлісу сприяти розвитку альтернативного, релігіозного туризму, розвитку досліджень історії Криму?

– Туризм для Криму має дуже велике значення. Небезпека для бізнесу в тому, що більше 80% туристів – це російські громадяни. Коли починається туристичний сезон, російські починають придумувати різні речі, щоб залякати туристів. Якщо туризм з Росією припиниться, то Крим залишиться без джерела доходів. Тому ми хотіли б, щоб Крим був відкритий для всіх країн. Кілька років тому я спеціально їздив до Токіо, щоб популяризувати Крим для японських туристів. Вони кажуть, що для японського туриста Крим буде привабливим тільки тоді, коли ми покажемо щось, чого немає в іншому місці, якщо буде етнічний туризм, який показує культуру корінного населення. Це одне. А по-друге, дуже важлива комунікація. Тому в цьому плані нам треба попрацювати. У Криму прекрасні природні умови, а сервіс практично залишився радянський. Щоб серйозно розвивати туризм, дуже важливі інвестиції. А інвестиційного клімату в Криму немає, оскільки є братва, яка спостерігає, хоче лише заробити, але не нічого робить. Ці питання взаємопов’язані.
Треба розвивати етнічний туризм, не обов’язково тільки кримськотатарський. У нас є й інші етноси, скажімо, греки, караїми, німці. Все це буде одночасно сприяти збереженню і відродженню культури цих національностей. У той же час буде привабливим для туристів.

– Вас депортували з Криму, коли Вам був всього один рік. Коли Ви відчули Крим своїм або він був своїм завжди?

– Крим був нашим навіть тоді, коли ми були в місцях депортації. Ми просто чітко знали, що нас незаконно депортували. І колись ми повернемося. Правда, особливої впевненості в тому, що ми зможемо повернутися при нашому житті не було. Радянська влада здавалася такою могутньою. Іншої альтернативи у нас не було. У кожної людини є своя батьківщина, і у нас крім Україні більше нічого немає.

Розмовляли Мар’яна Карапінка і Тарас АНТОШЕВСЬКИЙ
РІСУ – Релігійно-інформаційна служба України
Львів, 9 липня 2011