Інтервʼю Мустафи Джемілєва для “Апостроф”

_{Фото: x.com/MDzhemilev}

“Апостроф” поговорив з політичним та громадським діячем України, Героєм України Мустафою Джемілєвим про те, коли ж і яким чином Крим повернеться в Україну з-під російської окупації, скільки кримських татар загинули у складі окупаційної російської армії, а також про відносини з Польщею та Туреччиною. 

– Раніше ви говорили, що є всі підстави сподіватися, що 2024 Крим деокупують. Спочатку знищать міст, а потім змусять російських військових здатися. Досі дотримуєтесь такої думки?

– У своєму новорічному зверненні до жителів Криму я дійсно говорив про наявність досить вагомих підстав розраховувати на те, що цей рік може бути останнім роком окупації і пропонував російським громадянам, співробітникам окупаційної влади, а також колаборантам, стукачам і сексотам скористатися ще функціонуючим Керченським мостом і залишити острів. 

Але тоді мені навіть на думку не спадала ймовірність того, що наш головний стратегічний союзник більше ніж на півроку затримає надання обіцяної військово-економічної підтримки нашій країні. Це коштувало нам втрат багатьох людських життів і навіть кількох вже відвойованих селищ. 

Тому доведеться вносити деякі корективи у терміни визволення Криму. Але те, що Крим зрештою буде обов’язково звільнений, немає жодних сумнівів. Адже всі таки хочуть закінчення війни, причому навіть Путін, а без цього закінчення війни неможливе. 

– Думаєте, звільнятимемо військовим шляхом? Буде наземна операція?

– Україна весь час, аж до широкомасштабного російського вторгнення у лютому 2022 року та звірств окупантів на нових окупованих територіях, домагалася звільнення своїх земель мирними, дипломатичними методами. 

Це було відображено і у стратегії деокупації, прийнятій РНБО України у березні 2021 року та у заключному комюніке саміту Кримської платформи у серпні того ж року. Але дії Росії і, особливо, наднахабні умови «мирної ініціативи» Путіна, які передбачають залишення за Росією не лише окупованих, а й на додаток ще якихось територій України, а також його вимоги щодо умов існування залишків України, не залишають сумнівів у тому, що альтернативи воєнному звільненню всіх земель України, зокрема, зрозуміло, і Криму, вже немає. 

– Нині вже, можна сказати, підготовка до цього розпочалася. Українські війська б’ють і по ППО в Криму, і по флоту. Очевидно, що наземна операція призведе до руйнувань. Як до цього ставляться кримські татари?

– Українська стратегія ведення війни кардинально відрізняється від російської. Вона не передбачає завдання ударів по невоєнних об’єктах, завдання шкоди цивільному населенню, та й зброя у нас більш високоточна, ніж у росіян. Тому можна бути впевненим, що «маріупольського сценарію» у Криму точно не буде. 

Але війна є війна, а тому зовсім виключити якісь руйнування, у тому числі й цивільних об’єктів, загибель якоїсь кількості людей неможливо. 

Самих кримських татар перспектива розгортання військових дій у Криму зовсім не турбує, а скоріше навпаки. 

Щоправда, у нас розмови бувають на цю тему здебільшого не з обивателями, а з більш-менш політично активними нашими співвітчизниками. Щодо наших обстрілів військових об’єктів у Криму є й деякі скарги. Але скарги приблизно такі: «А що весь час Севастополь та Севастополь, у нас в районі теж багато військових об’єктів…». 

– Тобто готові пожертвувати частиною цивільної інфраструктури заради звільнення півострова?

– У 2014 році, коли Росія окупувала Крим, як відомо, постало питання як реагувати – розпочати військові дії чи обмежитися лише дипломатичним тиском на агресора. 

Вирішили не стріляти, оскільки опір спричинить втрату людських життів. Натхнена такою легкою окупацією Криму, Росія за місяць зайняла значні частини Донецької та Луганської областей. Зміцнившись у Криму та на Донбасі, вона через 10 років розпочала масштабну операцію із захоплення всієї України. Я впевнений, що якби був запеклий опір відразу ж після вторгнення до Криму, то навряд чи Росія пішла далі. Звичайно, були б втрати, але вони були б у сто разів меншими, ніж ми маємо на сьогодні. 

Якщо війна закінчиться не повним звільненням окупованих територій та кримінальним покаранням військових злочинців, а навпаки, придбанням Росією якихось бонусів у вигляді частин території України, то це означатиме крах міжнародного права та стане стимулом для нових кровопролитних воєн. 

Не кажучи вже про тяжке майбутнє корінного народу Криму, який зазнає найбільших утисків та репресій. 

– Скільки зараз кримських татар борються у складі окупаційної армії? Яка їхня доля після деокупації півострова та завершення війни? Як ви вважаєте, чому кримські татари взагалі вступають до лав російської армії.

– Точних даних про чисельність кримських татар, яких росіянам вдалося загнати до своєї армії, ми не маємо. У своєму недавньому інтерв’ю одному ізраїльському виданню я говорив про інформацію про 40 убитих кримських татар. Із них 22 особи — це ув’язнені з місць позбавлення волі в Криму, які погодилися вирушити на фронт через погрози, що інакше їм додадуть термін, 6 осіб захотіли обіцяні великі гроші, а решта — це з тих, кому не вдалося уникнути російської “часткової мобілізації”. 

Але всього до Криму повернулися в чорних мішках за офіційними даними 733 особи, а за іншими джерелами — більше тисячі. 

– Можемо сказати, що росіяни відправляють кримських татар воювати замість свого населення, яке нелегально приїхало до Криму з початку окупації?

– Тенденція направляти на фронт насамперед неросійських є не лише в Криму, а й по всій території самої Росії. Але головним досягненням росіян в результаті мобілізації в Криму стало те, що багато тисяч молодих кримських татар виїхали з Криму в інші країни. 

– Польський Сейм визнав геноцидом депортацію кримськотатарського народу 1944 року. Думаєте, Польща має якісь інтереси у майбутньому звільненому Криму?

– Втішно, що постанова про визнання депортації 1944 року геноцидом кримськотатарського народу була прийнята сеймом переважною більшістю голосів (414) за 16 проти поросійської фракції «Конфедерація» та двох тих, що утрималися. 

Втім, і «Конфедерація», судячи з висловлювання лідера цієї фракції, зовсім не була проти визнання депортації кримських татар геноцидом, але вважає, що спочатку Верховна Рада України має визнати геноцидом Волинську різанину 1943 року. 

Крім того, у постанові Сейму йдеться також про незаконну окупацію Криму Росією та йдеться про геноцидальну тактику російських військ в Україні після широкомасштабного вторгнення Росії до України у лютому 2022 року. 

Я не думаю, що ухвалення Сеймом цієї постанови продиктовано якимись інтересами Польщі в Криму. Тут головний мотив – надання якоїсь підтримки дружньому народу, який ще не оговтався від геноциду 1944 року і знову опинився в лапах країни, що продовжує таку ж політику. 

– Якось почув таку думку, що за окуповані території не слід боротися. Люди там звикли, одержують російські пенсії, їм байдуже, чи повернеться Україна. Я відповів, що боротися треба за тих, кому не байдуже. А як ви думаєте?

– Про настрої в Криму щодо окупації та перспективи повернення до складу України можна було б судити, якби там не було жорстоких переслідувань навіть за найменші прояви симпатій до України, причому навіть за розмови чи пісні українською, за одяг у кольорах українського прапора тощо. Щоб бути у відносній безпеці від переслідувань, там часто недостатньо висловлювати байдужість до цього питання, а треба постійно висловлювати захоплення з приводу того, що Крим «з’єднався» з Росією, бо байдужість – це вже підозріло. 

Але Україна має добиватися своєї територіальної цілісності у міжнародно визнаних кордонах незалежно від того, у кого там якісь настрої. Крим – це Україна, і точка. 

– На вашу думку, для чого Путін зберігає Януковича і досі заявляє, що він легітимний? Чи планує посадити його правити у Криму над окупованими територіями?

– Наскільки я пам’ятаю, під час моєї телефонної розмови з Путіним 12 березня 2014 року, він досить зневажливо відгукувався про Януковича, а лише говорив у тому сенсі, що він хоч і йолоп, але його повалили незаконно. 

Не думаю, що він планує його бачити маріонетковим президентом України або «смотрящим» у Криму — на ці посади у нього в Москві вже досить великий вибір холуїв з України. Втім, і їм Путін не дуже довіряє, а вважає за краще призначати на посади переважно людей із самої Росії. 

– Чи часто спілкуєтеся з владою Туреччини з приводу війни в Україні? Реджеп Ердоган нещодавно заявив, що знову готовий взяти участь у спробах закінчення війни в Україні. Вам щось відомо?

– З самим Реджепом Ердоганом у мене вже давно не було зустрічей, але майже при кожному своєму візиті до Туреччини я обов’язково зустрічаюся з його головним радником Ялчином Топчом і через нього передаю те, що хотів би сказати президентові. 

Як відомо, Реджеп Таїп Ердоган кілька разів висловлювався за припинення військових дій та початок прямих переговорів Зеленського та Путіна на території Туреччини. 

А я у свою чергу під час усіх своїх зустрічей у Туреччині говорив про неприйнятність зустрічі нашого президента з оголошеним Міжнародним кримінальним судом у розшук військовим злочинцем Путіним щонайменше доти, доки Росія не залишить окуповані українські території. Про це розмова була з високопоставленими діячами Туреччини, будь то з радниками президента, депутатами турецького парламенту, зі спікером парламенту Нуманом Куртулмушем, міністром закордонних справ Хаканом Фіданом та 27 липня з міністром оборони Яшаром Гюлером, а також у всіх своїх інтерв’ю турецьким каналам та виданням. 

Та й сама Росія не дуже зацікавлена у посередництві Туреччини, оскільки були неодноразові заяви турецького керівництва щодо необхідності повернення Криму та взагалі забезпечення територіальної цілісності України. 

– Яким ви бачите Крим після поразки Росії? Якою має бути політична структура і яку роль має відігравати в ній Меджліс?

– На жаль, політика України та особливо автономії по Криму та кримським татарам аж до окупації 2014 року будувалася переважно з огляду на Росію та російськомовну більшість, що утворилася на півострові після його окупації Росією у 1783 і особливо після геноциду 1944 року, коли на землі та до будинків виселених чи вбитих кримських татар масово заселяли привезених із Росії громадян. 

Мовляв, не можна ухвалювати закони про відновлення прав депортованих, про корінні народи, про визнання депортації геноцидом, про відновлення історичної топонімії Криму, про відновлення національно-територіальної автономії, про визнання Меджлісу кримськотатарського народу та ін., мовляв, це викличе невдоволення Росії та російськомовної більшості, спричинить міжнаціональну ворожість та ін. Та й керівництво України та особливо автономії було наскрізь пронизане проросійськими елементами та російською агентурою. 

Після деокупації атмосфера у Криму, зрозуміло, буде зовсім іншою, сприятливою для відновлення законних прав корінного народу та зміцнення суверенітету України у Криму.

_{Автор Дмитро Малишко}