“Більшість мешканців Криму — нам не вороги” — інтервʼю Нарімана Джеляла для “Суспільного”

У проєкті “З нуля” на Суспільне перший заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Наріман Джелял розповів про зміни, які відчув в українському суспільстві, яким бачить повернення Криму та як, на його думку, варто боротися за кримчан.

— Нарімане, вас арештували 2021 року. Востаннє в Києві ви були до повномасштабного вторгнення. Чи відчуваєте різницю в Україні тоді та зараз?

Бачу, що багато українців більш рішучі у своїх твердженнях, у своїх діях. Я встиг побувати близько до фронту, поспілкуватися з нашими військовими й там, і у Києві, щоб відчути цю рішучість боротися до перемоги. І це мене дуже тішить, тому що коли ти перебуваєш у в’язниці, то маєш можливість дивитися тільки пропагандистські канали. Намагання нав’язати тобі пропагандистську брехню все ж таки на тебе впливає. І ти думаєш: “Невже не вистоять? Невже все так погано, як розповідають?”.

Коли я приїхав сюди, то перші кілька днів просто дивився новини й видихнув. Звісно, є великі проблеми, але все ж таки я побачив, що Україна бореться, що Україні допомагають. Це просто велике щастя, тому що для мене найжахливішим було б, якби я приїхав до країни без надії. Це відчуття — велика зміна для мене, тому що раніше, до повномасштабного вторгнення, багато людей дозволяли собі помірковані, усереднені думки щодо Криму, мовляв, нехай буде в окупації. Зараз ситуація трохи інша. Я кажу це не з огляду на якісь соціологічні дослідження, а з власного сприйняття.

— То рішучості щодо деокупації Криму стало більше?

Я всі роки окупації казав, що для України відновлення територіальної цілісності, захист власного суверенітету будуть пов’язані з поверненням Криму. Нерозуміння цього було не на користь Україні.

— У цьому є і ваш вклад?

Так, наскільки я міг, то намагався це зробити. Але це справа багатьох людей, зокрема, президента, колег із Меджлісу, експертів, журналістів. Попри те, що я був за ґратами, я вважав себе переможцем, тому що в Криму і досі велика кількість людей, які продовжують любити Україну, бажають якнайшвидшого повернення. Нам просто треба простягнути руки одне до одного й боротися за возз’єднання.

— Для моїх кримських знайомих російська опозиція — як культурна, так і політична – якщо відверто, ближча. Що з цим робити? Чи можливо якось змінити цю ситуацію?

Треба враховувати у спілкуванні з Кримом, що там дуже потужно працює пропаганда, там лякають Україною будь-кого, змалку, у школах та дитячих садках. Розповідають, що Україна — це “кровожерливий ворог”, “варвар”, “чудовисько”. Звичайно, оця “напівпухнаста” російська опозиція буде сприйматися більш-менш нормально. Насправді у всіх їхніх брехливих тверджень є певна основа, тому що велика кількість українців, зі зрозумілих для мене причин, доволі жорстко ставиться до того, що відбувається в Криму.

Я чув певні звинувачення до тих, хто живе в Криму, що вони там роблять чи чого не роблять. Ці критичні зауваження та звинувачення мають певні підстави. Але потрібно людям, які ухвалюють рішення, які опікуються державною політикою, виходити із зовсім інших підвалин. Ми що хочемо зробити? Просто повернути територію, а потім там зробити фільтраційний табір для тих, хто перебував в окупації, як це радянська влада колись робила щодо окупованих нацистами українських територій? Чи ми хочемо повернути повноцінно в наше суспільство наших громадян, які є в окупованому Криму, Донецькій, Луганській, Херсонській, Запорізькій областях? Тут потрібен державницький підхід. Треба до людей ставитися з розумінням, щоб вони не боялися.

У нас немає зараз на що спиратися, бо немає закону повноцінного, який би чітко говорив, за що буде чи не буде покарання. Треба давати чіткі сигнали на окуповані території, зокрема, й у Крим, щоб люди розуміли, що чекає на їхні шлюби, які за цей час були утворені, дітей, які були народжені, питання спадку, майна, що чекає на тих, хто переїхав, переселився тощо. Агресивно треба ставитися до ворога, а більшість мешканців Криму — наші громадяни, вони нам не вороги.

— Чи не стане така конкретизація елементом російської пропаганди?

Завжди ставатиме. Росія завжди буде використовувати все проти нас. Я не кажу про конкретику, якісь подробиці, але про чіткі сигнали — де ця чіткість, де її межі. Ми повинні визначатися в кожному конкретному випадку. Якщо людям пояснити певні речі, то цього спротиву можна якщо не позбутися, то зменшити. Люди з розумінням поставляться і скажуть: “Так, через це ми повинні пройти”.

Спочатку всі говорили, що Крим треба буде повертати дипломатичним шляхом, і всі були згодні, щоб не лилася кров. Усі ми цього хочемо, але є реальність. Сьогодні вже ми кажемо і доводимо нашим громадянам на окупованих територіях, що потрібно буде воювати за ці землі й за їхній порятунок. Так, війна — це такий процес, що призводить до жертв, руйнувань і до багатьох інших речей, які зараз уже відбуваються в Криму. Адже Україна потроху витісняє російські збройні сили звідти й має певні успіхи. Потрібно правильно доносити людям, навіщо це робиться і який має бути результат.

Щонайменше ті люди, які хочуть повернення Криму в Україну, кажуть: “Давайте, ми чекаємо! Бомбіть отут, оцих і ось там”. Але ми повинні дуже професійно, сучасно, технологічно відпрацювати, щоб жертви чи руйнування були якомога меншими серед цивільних.

Зрозуміло, що є певна маса мешканців окупованих територій, яка просто чекатиме розвитку ситуації. Сьогодні вони більш прихильні до того, щоб усе залишилось як є, тільки б бути цілими. Потім, якщо ситуація розвиватиметься по-іншому, вони радітимуть приходу українських військових.

— За час окупації Україна запровадила багато реформ, з якими в Криму не знайомі. Наприклад, місцеве самоврядування. Змоделюймо: Крим деокуповується, там залишається наше населення, вони нас дуже чекали, але чи не будуть вони шоковані, коли прийде українська влада?

Труднощі будуть стовідсотково, тому держава вже повинна готувати тих, хто безпосередньо буде заходити в Крим і з особовим складом Збройних сил України, і з особовим складом урядовців, представників будь-яких організацій.

Люди різні на заході й на сході України, у центральній частині і десь на півдні, в Одесі. Вони по-різному ставляться до сприйняття свого життя, до певних речей, але нас дуже багато чого об’єднує. І те, що нас об’єднує, потрібно використати насамперед. Усі ці люди, які працюватимуть у Криму на різних напрямках: і військові, і цивільні — якраз мають бути налаштовані насамперед говорити про спільне, про те, що нас об’єднує, чого ми хочемо досягти разом, а різницю ми будемо враховувати, але відкладати у спілкуванні, враховувати у прийнятті рішень.

Наприклад, для Криму це питання корінних народів: кримських татар, караїмів та кримчаків — уже визнане законодавчо. Треба врахувати, що є російськомовна більшість.

Зараз уже якщо наше керівництво розуміє і має певне стратегічне уявлення про те, що через певний відрізок часу ми будемо заходити, щось робити військовим чи дипломатичним шляхом, ми повинні законодавчо працювати, в управлінській сфері.

Я бачив, як дуже швидко Російська Федерація перетворювала Крим на російську територію щодо організації управління. Не все їм вдалося одразу, не все вдається й сьогодні, але це відбулося. Чому б не скористатися цим, не врахувати? Спочатку там були високі пенсії, різні виплати. Подобається нам це чи ні, але фінансовий складник дуже сильно впливає на людей. Я вважаю, щодо Криму, окрім якихось представництв, потрібно формувати органи влади, як-от є прокуратура Криму, інші протооргани. Треба це формувати і люди будуть розуміти, хто до них прийшов і з якою метою.

— Я знаю, що вже готується цей адміністративний резерв. Чи має бути вимога до майбутніх чиновників щодо знання кримськотатарської мови?

Це дуже символічна річ. Я думаю, що дуже складно зараз поставити таку жорстку умову, але можна поставити умову пройти певний курс кримськотатарської мови й отримати якийсь сертифікат, що людина вже щось елементарне знає і може відповісти на деякі питання. Нехай людина, яка претендує на певну посаду в управлінні в деокупованому Криму, має такий сертифікат. Жорстка умова все ускладнить, як би мені не хотілось як кримському татарину, щоб це так було. Але я розумію, що треба обирати золоту середину.

Можна організувати мовні курси й поставити умову скласти певний іспит чи залік. Можливо, варто також додати трохи питань з української історії Криму, тому що коли людина розуміє регіон, до якого приїжджає працювати, це тільки плюс і державі, і цій людині, і населенню цієї території. У нас зараз є час цим займатися. Не в останню чергу, коли скажуть, що треба розв’язувати нагальні питання, а ви з цією мовою лізете. Якщо зайнятися цим зараз, то все встигнемо зробити, всі будуть щасливі, і тоді можна буде більше уваги приділити більш нагальним питанням щодо деокупації та організації життя у вільному Криму.