Рефат Чубаров: Нам допомагатимуть стільки, скільки ми боротимемося за свою незалежність і суверенітет

Я ретельно познайомився з текстом Підсумкового комюніке саміту НАТО у Вільнюсі.

Тим, хто ще не ознайомився з цим документом, але йому свербить коментувати результати саміту глав держав-членів НАТО, який відбувся вчора, я настійно рекомендую спершу вивчити зазначений документ.

Як на мене, країни-члени НАТО продемонстрували вичерпно комплексний підхід до формулювання викликів та особливостей розвитку сучасного світу та, що є дуже важливим, вказали  на способи та шляхи їх вирішення. Зрозуміло, без деталізації, бо  для такого документа це зайве.

Документ великий за обсягом, але, що дивно для такого жанру, дуже конкретний. Конкретний навіть у випадках, коли видно, що правила дипломатії змушували  авторів стримуватись в оцінках та характеристиках.

Проте довге протяжне виття впереміж зі скигленням на московських болотах забезпечене: кремль не може не побачити в цьому документі явні інструменти та способи власного умертвіння. Оскільки, незважаючи на заклики, які також є у комюніке, москва не повернеться до міжнародного права та не виведе війська з території України.

Щодо нас, України…

Тут я дозволю собі процитувати пункт 10 Комюніке (непрофесійний переклад):

«10. Ми підтверджуємо нашу непохитну солідарність з урядом та народом України у героїчному захисті свого народу, своєї землі та наших спільних цінностей. Ми повністю підтримуємо невід’ємне право України на самооборону, закріплене у статті 51 Статуту ООН. Ми, як і раніше, твердо віддані подальшому посиленню політичної та практичної підтримки України, оскільки вона продовжує захищати свою незалежність, суверенітет та територіальну цілісність у межах своїх міжнародно визнаних кордонів, і будемо продовжувати нашу підтримку стільки, скільки потрібно. Ми вітаємо зусилля всіх союзників та партнерів, які надають підтримку Україні».

Тут я просив би, аби скептики перестали шипіти, мовляв, це лише слова…

По-перше, це позиція, в якій найголовніші, принаймні для мене,  слова містяться тут: “Ми, як і раніше, твердо віддані подальшому посиленню політичної та практичної підтримки України, оскільки вона продовжує захищати свою незалежність, суверенітет та територіальну цілісність у межах своїх міжнародно визнаних кордонів, і будемо продовжувати нашу підтримку стільки, скільки потрібно”.

Погодьтеся, з  24 лютого 2022 року ці запевнення забезпечуються конкретними формами допомоги у військовій, економічній та інших сферах, обсяги  якої лише збільшується.

По-друге, вся військова та фінансова допомога Україні, що надається, як і солідарність у всіх інших сферах,  продовжуватимуться. Як сказано в документі, “стільки, скільки буде потрібно”.

І ось тут ми підходимо до головного: для того, щоб цей підхід – “стільки, скільки буде потрібно” – ніколи не ставився кимось із   нинішніх членів НАТО під сумнів, нам усім слід усвідомити, що процитований пункт, за всієї його важливості, зцементований з іншими частинами документа, у яких прописані інші, але принципові для вільного світу  постулати.

Отже, це не той випадок, коли ми можемо говорити, мовляв, тут виконуємо, а тут, подумаємо…

Тому  немає необхідності довго розписувати в слова абсолютно очевидне: нам допомагатимуть стільки, скільки ми боротимемося за свою незалежність і суверенітет.

Але не лише на фронті…

Так, мова знову про те, що у той час, коли ЗСУ та інші формування Сил оборони України протистояють російському агресору,  всім іншим секторам українського суспільства слід забезпечити розвиток країни до рівня тих  стандартів, які остаточно затвердять Україну в НАТО та ЄС.

На завершення абсолютно не зайвим буде сказати добрі слова на адресу української влади, яка намагається використати  всі можливі механізми та важелі, щоб ще більше зміцнити позиції України у її євроатлантичному русі.

Впевнений, що попереду на нас чекає успіх.

І Перемога над російськими варварами.

Рефат Чубаров.